padre_pio

РОЗВАЖАННЯ на 8 серпня:

Я не такий, яким створив мене Бог, але відчуваю, що змушений був би прикладати більше зусиль для того, щоб розбудити в собі акт гордості, ніж акт покори. Бо покора є правдою, а правда, якщо йдеться про мене, є такою, що я є нічим, а все, що є в мені доброго, є власністю Господа Бога. Ми часто марнуємо добро, яке вклав у нас Бог. Коли я бачу, що люди про щось мене просять, то я не думаю про те, що можу їм дати, а про те, що не завжди можу їм допомогти. Дуже багато душ залишаються спраглими, бо я не можу дати їм Божого дару.

Думай про те, що кожного ранку Ісус Христос прищеплюється в нас, що пронизує нас цілих, даючи нам усе, та спонукає нас до висновку, що в нас мусить виростати нова галузка або цвіт покори. А сатана, навпаки, не може прищепитися в нас так глибоко, як Ісус, тому зразу розпускає свої бруньки гордості. Це не додає нам честі. Треба, отже, боротися й робити зусилля, щоб просуватися вгору. Але ж правдою є і те, що ми ніколи не досягнемо вершини без зустрічі з Богом. І щоб ми могли з Ним зустрітись, мусимо прямувати вгору, а Він - сходити вниз. Коли ми вже не можемо йти далі, то, зупинившись, упокорюймо себе, й тоді в цій покорі зустрінемо Бога, тому що він сходить у покірне серце.